«Я Маргарита, что без Мастера парит…»

Жінка-вигадка, жінка-шаль, скандинавка, німка, парижанка,яка любить Булгакова, горда і незломлена – такою є лірична героїня нової збірки поезій «Смотрящая сквозь грусть» української поетеси і письменниці Олена Форостяна.
Містицизм, літературні класики Європи, християнські чесноти, східна мудрість та спокій. Сучасні терміни і середньовічна романтика. Молода недосвідчена дівчина з розумом старця. Та, що виросла у хірургічних відділеннях в оточенні численних складних операцій,марлевих перев’язок, ліків; та, що знає ціну життя, яким збавлялася доля. Вона крихка й крем’яна. Вона знає весь світ і те, що поза ним.
Модерна Леся Українка. Вона не потребує голосінь та показного співчуття.Без надії сподівається і дивиться крізь сум. Сильне і потужне душевне джерело, що дзюрчить, тече, пульсує, набираючи силу. Впевнено і гордо, виважено і точно, вище, сильніше, глибше. Тонкі грані матерії і товсті, як крига, судження. Внутрішнє багатство, чистота і цнотливість, нахабність та розкутість. Причудливі, як магічні таїнства, метафори та палка іронія. Неймовірна рима, надсимволізм.Світ, такий знайомий і такий простий. Муза-мучениця. Динамічність і нетривалість.
Це світ поезій, захований і розкритий читачеві у збірці Форостяної. Світ фантасмагорії та реалій. Світ, подарований читачеві задарма.
«И запрокинув голову назад
Начну рассматривать невидимые знаки.
Пусть безотказный смех прольется заново.
Пусть брызжет свет из медного фонтана!
Всегда Ваша
Алена
30.11.09»